Володимирська гірка

      Окрім шуму та швидкості, знайти підхід до Михайлівської гори намагалася і міська забудова, яка щедро сипала солодкі обіцянки. Думаєте, подіяло? Вільна київська вершина довго була порожньою, доки тут не з`явився пам`ятник Володимиру Великому, її доброму знайомому ще з часів Київської Русі. Уявляєте, про вигляд скульптури князя сперечалися найвищі установи Російської імперії, але найгарячішим учасником дискусії був Микола І.

       Восьмикутний п`єдестал для пам`ятника, спроектований П. Клодтом, плив до Києва аж із Калуги. Бронзова статуя князя, створена В. Демутом-Малиновським, дісталася до гори кіньми з Петербурга. Талановиті скульптори додали до пам`ятника святому Володимиру ще й барельєф, який детально розповідає про хрещення Русі. Як ви гадаєте, вільна гора прийняла давніх знайомих? Не просто прийняла, а навіть почала називатися «Володимирською гіркою». Це сталося 1853 року. До речі, пам`ятник Володимиру Великому – найстарший із київських скульптур.

      Тільки подумайте, пам`ятник святому Володимиру так припав до душі киянам, що вони не лише проводили час у компанії князя, а й подарували йому чудовий парк, у якому вишили орнаменти квітів і зелені, широких доріжок, затишних терас і гостинних сходинок. Жителі міста не забули додати до цього плетива золоте сяйво ліхтарів.

      Не думайте, що з появою парку кількість подарунків вичерпалася. 1863 року з Володимирською гіркою зустрівся міський меценат В. Кокорєв. Він вирішив, що паркові бракує витонченої альтанки, і зробив усе для того, щоб вона тут з`явилася. Благодійник навіть не уявляв, що приніс подарунок не лише князеві, а й багатьом закоханим, адже мрійлива альтанка дуже личить їм.

      Але найбільше, мабуть, потішила Володимира Великого ілюмінація – кияни щоночі наповнювали світлом сувору бронзову красу князевого хреста завдяки газовим ріжкам, а зараз роблять це за допомогою прожекторів.
       Вам цікаво, як «Володимирська гірка» віддячила киянам? Вона не відмежовувалася від людей огорожею і не вимагала оплати за своє відвідування, на відміну від інших парків.

      У киян і «Володимирської гірки» склалися чудові стосунки. Письменник К. Паустовський зустрічав тут кожну весну, а І. Нечуй-Левицький не уявляв жодного дня без парку. Мешканці міста залюбки блукають гіркою, бо тут для них заховані приємні сюрпризи – то привітна лавочка, що змушує забути про міську динаміку, то дивовижна скульптура, яку можна довго розглядати, то хвостата білочка, що викликає справжній захват.

      Парк має безмежні запаси солодкої вати, морозива, ритмічного стукоту копит поні, на яких можна покататися, і чудових екскурсій на паровозиках. Також сюди варто приходити по враження від неймовірних краєвидів, адже Дніпро і його лівий берег показують паркові свою найяскравішу красу.